Луцький Верхній замок – один з небагатьох середньовічних замків, що збереглись до наших днів. Він розташований по вулиці Кафедральна, 1, за охоронним номером 75 державного значення.

 В описі Луцького замку 1545 року зазначено, що «почав Великий князь Любарт обидва замки мурувати, а за ним князь Свидригайло докінчувати». Документальні свідчення доводять будівельну практику луцького князя в облаштуванні свого двору і одночасно наголошують на обсязі його фортифікаційних робіт – від встановлення механізму підйомного мосту В`їздової башти Замку і до стратегічної у військовому плані загати ріки Стир з метою підвищення рівня води довкола князівської резиденції і всього міста.

Акварель К.Войняковський. 1797 р.

Гравюра. В'їзна вежа замку Любарта.  Ю.Крашевський. 1846 р.

Фотографія першої половини XX ст.

Фотографія 1975 р.                                 

Фотографія 1980 р.

Замок будувався поступово, шляхом заміни дерев`яних укріплень цегляними. В час першого будівельного періоду цегляного Замку в Луцьку Любарт прибудував В`їздову башту з прилеглим до неї палацом і пряслом муру до дерев`яного гроду. Цегляні мури значно збільшували обороноздатність західного фронту дерев`яного гроду і не вимагали в процесі будівництва розбирання старих укріплень, що було особливо важливо з огляду на постійне воєнне протистояння між Волинню і Польщею.

Практичне розширення терену для забудови Любартові вдалось через проведення великооб`ємних земляних робіт: досипки пониженої ділянки замкового мису, деякого зміщення і поглиблення рову, насипання валів та ін. Частиною вибраної землі з перекопу перед В`їздовою баштою було висипано плац біля замкового мосту, який пізніше завжди зберігав свою приналежність Замкові, і в майбутньому переріс в замкову площу.

Оборонні споруди Луцька на той час, незважаючи на добру природну захищеність, слід вважати недостатньо надійними, про що свідчить неодноразове їх здобуття польським королем Казиміром. Таким чином, Любарт опинився перед суворою необхідністю подальшої реконструкції укріплень і продовження будівництва мурованого замку на місці старого дерев`яного гроду.

Від 1370 року і до смерті Любарта близько 1385 року тривав другий період його будівельної активності в реконструкції Луцького дитинця. У цей час закладаються зубці – мерлони  з підвищенням на один ярус В`їздової башти й влаштуванням над нею шатрового даху, а також заміна мурами більшої половини дерев`яної північної стіни від двору єпископа до пд. кінця валу, на якому було закладено Стирову вежу з аналогічними В`їздовій контрфорсами по зовнішніх кутах.

У результаті третього будівельного періоду рубежу XIV-XVст., пов`язаного з ім`ям князя Луцького і великого князя Литовського Вітовта, залишки дерев`яних укріплень Луцького дитинця було замінено цегляними мурами, що аналогічно до попередніх, завершувались зубцями – мерлонами із щілиновидними бійницями та мурованою баштою під шатровим дахом, яка пізніше називалась Владичою. Саме в цьому Замку в січні 1429 року відбувся з`їзд європейських монархів, на якому поряд з розглядом питань міждержавних відносин піднімалось питання про коронацію Вітовта.

На час входження Луцька до володінь князя Свидригайла Вишній замок по трьох будівельних періодах був повністю цегляним, за винятком того, що башта над Стиром, закладена Любартом, так і залишилась мурованою лише нарівні зі стінами. Замкові мури завершувались зубцями – мерлонами з щілевидними бійницями під метальну зброю. Однак, луцька війна 1431 року з першим масовим застосуванням вогнепальної зброї мусила показати не пристосованість подібних бійниць для громіздких замкових рушниць-гаківниць. Тому стіни були дещо нарощені, в замурованих проміжках між зубцями вище рівня старих бійниць було влаштовано додатковий ряд арковидних бійниць під вогнепальну зброю. Для зручності користування новими бійницями збудовано додатковий ярус дерев`яних галерей-обланків.

Одночасно з цією модернізацією замкових стін було піднято до висоти В`їздової і Владичої мури Стирової башти, що стало результатом четвертого будівельного періоду. Тоді ж завершується час існування Луцького замку як резиденції князівського двору.

Луцький замок, за люстраціями середини XVI ст., поділявся на два окремих: повністю мурований Вишній замок із трьома вежами – Воротньою, Владичою, Стировою та напівмурований Окольний замок з чотирма дерев`яними вежами – Воротньою, Перемишльською, Пінською та Всіх владик Волинських, і чотирма мурованими – Чарторийських, Свинюською, Івана підскарбія, князів Четвертинських та ін. князів і Архімандричою. Вишній замок відділявся від Окольного Перекопом (ровом), так само був розділений Окольний замок з містом. Він займав територію близько шести гектарів. Його оборонні стіни підходили з заходу до Воротньої та з півдня до Стирової башт Верхнього замку.  Через Перекопи обох замків були збудовані дерев`яні мости, передбрамні секції яких обладнували підйомними механізмами – зводами.

З середини XVст., після втрати Волинським князівством самостійності і перетворення його в провінцію Литовської держави, Луцький замок стає державним повітовим замком. В ньому розміщуються уряд великокнязівського намісника-старости, який управляв державними волостями та селами Луцького повіту, а також виконував окремі функції органу місцевої влади по відношенню до всього населення повіту, тобто старостинський уряд Луцького замку був державною повітовою адміністрацією. Також в часи спустошливих татарських набігів рубежу XV-XVI ст. він надавав надійний захист місцевому населенню.

У XVI ст., особливо після 60-х років, Луцький замок як місце проведення власне повітових, воєводських каптурових і, на короткий час, вищого апеляційного суду кількох воєводств, виступає судовим центром Волині.

На його території поряд з вищими місцевими органами світської влади з давніх часів мала свою резиденцію і духовна влада. Ще всередині дерев`яного гроду було зведено церкву Івана Богослова, яка в XIII ст. вже називалась соборною і вважалась святинею православного населення Волині. Храм був усипальницею верховних правителів удільного Луцького князівства, а згодом і всієї Волинської землі. При соборі діяла Рада вищого духовенства – крилос, або капітула, очолювана єпископом – найвищим ієрархом Луцької єпископії. Луцький соборний крилос, поряд з адміністративними функціями релігійного органу управління виконував і роль суду на підлеглій території.

Археологічний розкоп церкви Іоанна Богослова. XII ст.

За даними ревізії 1545 року вимагали поточного ремонту всі три башти Верхнього замку, дерев`яні конструкції, дахи та помости яких зогнили і похилились. Подібним і навіть гіршим був стан Окольного замку, половина якого так і не була реконструйована в цеглі і залишалась дерев`яною. Поруйнованими та засміченими були рови і вали, на яких попід замковими стінами подекуди стояли будинки міщан, що являло небезпеку на випадок воєнних дій чи пожеж.

Загалом, після останньої більш-менш ефективної спроби відновлення обороноздатності Луцького замку між 1545 і 1552 роками в наступні десятиріччя він поступово і невідворотно втрачає свою оборонну функцію.

Архітектурні обстеження мурів дозволяють без особливих труднощів визначити об`єми робіт пізньої осені 1667 року, які складають п`ятий будівельний період Луцького замку. Тоді під керівництвом губернатора Богуслава Горайна було надбудовано верхні яруси В`їздової і Стирової башт з їх аттиковими завершеннями та реставровано мур між В`їздовою й Владичою баштами.

Останньою ревізією 1789 року відмічено, що князівський палац, який перебував в аварійному стані, луцький староста Ю. Чарторийський розібрав і на частині його фундаментів збудував одноповерховий мурований будинок канцелярії та архіву шляхетських судів. У шляхетському будинку розташовувалась повітова канцелярія, збирались гродські, земські та підкоморські шляхетські суди, а також зберігалися актові книги. Після реставрації в 1960-63 рр. тут розмістився художній відділ Волинського краєзнавчого музею.

Основною зміною в житті Замку, відміченою на планах 1807-1810 рр., була побудова належної російському військовому відомству повітової скарбниці на місці двору Луцького єпископа,  зруйнованого пожежею 1781 року. Перша згадка про Луцьку єпископію (храм Івана Богослова і двір єпископа) відноситься до 1289 року. Єпископський двір був дерев`яним і складався з великого дому з мансардою, двох будинків для гостей, соборної дзвіниці, підвалу для збереження продуктів, лазні, обнесених міцним дильованим плотом.

У 1875 році споруду повітової скарбниці  передали у власність міста під управління міської пожежної охорони (до 1939 р.). У повоєнний час тут розташовувались  проектні установи, пізніше Волинське відділення Українського товариства охорони пам`яток історії і культури; в др. пол. 80-х років ХХ ст. – виставка приватних колекцій майстрів народної творчості. На даний час тут розміщено Музей книги.

За повітовою скарбницею розташована одна з трьох башт Верхнього замку Владича, утримувана в давні часи на кошти владики, від чого й одержала відповідну назву. Її висота 25 м. Розмір 9х9 м. З 80-х рр. XIX ст. до кін. 30-х рр. ХХ ст. башта служила за міську пожежну каланчу. А замість шатрового даху (відновленого реставраційними роботами  кін. 1970-х рр.) на ній був спостережний будиночок луцьких пожежників. Пізніше башту переобладнали у міський ретранслятор. Сьогодні в приміщеннях першого-другого ярусів функціонує експозиція ДІКЗ в м. Луцьку "Бронь замкова"(арсенал замку XVІ ст.), а на третьому-четвертому – єдиний на теренах України музей дзвонів та дзвонарного мистецтва "Дзвони. Історія та сучасність".

 

Під муром, що з`єднує Владичу і Стирову башти, знаходиться великий підвал, в якому зберігались запаси продуктів на випадок облоги замку. Стирова башта стоїть на високому кам`яному цоколі, її розмір 10х10м, висота 30 м. Вона найкраще збережена з усіх башт замку.

З найдавніших часів в першому підвальному ярусі башти була в`язниця для засуджених до страти. В ній у 1595 році провели останні дні учасники повстання Северина Наливайка. На другому ярусі – в`язниця для шляхти, з якої в листопаді 1702 року провели на страту поета і громадського діяча Данила Братковського. У світлицях третього та четвертого ярусів в окремі часи  працювала Луцька замкова канцелярія і архів, завдяки яким збережено півтора млн. документів в гродських книгах. В 1840 році документи канцелярії були вивезені членами Київської археографічної комісії до Києва в історичний архів, де зберігаються дотепер.

Головною баштою Верхнього замку, яка вважається символом міста є В`їздова, або Воротня. Спочатку вона була триярусною, а в XVII ст. було надбудовано ще один ярус, який завершувався ренесансним аттиком із фігурними зубцями (в 1890 році їх розібрали). Від побудови в XIV ст. до кін. 80-х рр. XVIII ст. вхід у башту здійснювався через фіртку, а в`їзд через ворота. Над сучасним входом добре помітні замуровані в 1789 році арки колишньої фіртки і воріт.  Тоді ж розібрали підйомні мости і пробили єдині ворота нового входу в замок. Було також змуровано арковий місточок, який існує дотепер.

Приміщення В`їздової башти протягом її історії використовувались таким чином: у підвалі розташовувалась князівська скарбниця, перший-другий яруси займали механізми підйомних мостів і воротня сторожа. У великій світлиці третього ярусу проходили князівські наради з воєводами. На четвертому ярусі знаходилась зброя, а п`ятий займали конструкції внутрішнього аттикового даху.

В цілому сьогоднішній архітектурний вигляд замкового комплексу, який включає в себе В`їздову, Владичу та Стирову башти, сполучені мурами, будинок шляхетських судів XVIII ст., повітову скарбницю поч. XIX ст., а також археологічні залишки собору Івана Богослова XII ст. та князівського палацу XIV-XVI ст., склався в результаті двох основних періодів його будівельної біографії XIV і XV ст., ремонтів XVI-XVII ст., часткової перебудови др. пол. XVIII ст. та реставрації ХХ ст. Сучасний вигляд дерев’яних конструкцій замку сформований у кінці 70-х років ХХ ст., коли було влаштовано бойові, криті гонтом, галереї та шатровий дах на Владичій вежі. Реставрація частини стіни від Владичої до Стирової вежі, що була проведена у 2006 році має незакінчений характер і потребує проведення подальших робіт.

Корисні посилання

Міністерство Культури

 

Волинська ОДА