Для міст Великого князівства Литовського, а згодомі Речі Посполитої,  до яких свого часу належав Луцьк, характерним був розподіл міста на квартали. Так, у місті існували: латинський квартал, вірменський, караїмський, руський, єврейський тощо. Жидівщина - саме таку назву мав квартал, який здавна населяли євреї. 

Поряд на північ знаходилися караїмський та вірменський квартали. На сході Жидівщина межувала з латинським кварталом із комплексом споруд домініканського пріорату. А захід і південь єврейського кварталу омивалися річкою Стир. Квартал був оточений другою лінією укріплень луцького середмістя, зведеної у часи князя Вітовта.

 Перші згадки про луцьких євреїв відносяться до 1388 року, коли князь Вітовт надав привілей усім євреям Великого князівства Литовського. Євреї займалися торгівлею, збиранням податків, тримали пивоварні та різноманітні цехи. Автор нарису «Деякі сторінки єврейської забудови Луцька» Ростислав Метельницький пише: «Єврейський квартальчик, як місце скупчення етнічної та релігійної меншини, міг знаходитись лише на півдні острова» Внаслідок нестачі території, бідності єврейського населення та заборони селитися в інших районах острова, забудова штетлу («штетл» - з ідиш «містечко») була щільною та скупченою, будинки витягувалися вглиб кварталу, а на дорогу виходили вузькими торцями. Жили тут незаможні євреї, багаті могли придбати ділянки на інших вулицях міста. Минали століття, а бідні єврейські квартали не змінювалися. У 1850-х роках польський письменник та публіцист Юзеф Крашевський побачив їх такими: «Мізерні дерев’яні будиночки, закопчені єврейські корчми, похилені хатки, нові будівлі без віри в майбутнє, немов на один день збиті, старі, що валяться і підперті, серед них обгорілі стовпи спалених будинків, вулиця вистелена дерев’яним помостом замість мощенняось що ми бачили. Євреї оточують, кричать, нападають, заставляють купувати, ніби на ранок не мають куска хліба».

Найстаріша будівля, що збереглася на ЖидівщиніГоловна синагога, одна з найбільш цікавих та загадкових споруд Старого Луцька.

Існування синагоги в місті ще в XV столітті засвідчує той факт, що у 1429 році, на З’їзді європейських монархів був присутнім рабин. А документально підтверджено, що перші дерев’яні синагоги з’явилися в Луцьку у XVI столітті, а на кінець століття їхня кількість вже дорівнює 2 або 3. Дослідники припускають, що одна з них могла бути мурованою. Ростислав Метельницький у нарисі «Деякі сторінки єврейської забудови Луцька» стверджує: «Десь біля 1400-го року над берегом Стиру Гедиміновичами була побудована цегляна двоповерхова споруда, другий поверх якої, що починався приблизно на висоті теперішнього грунту, із східної сторони (тоді - від мосту) мав аркаду…».

У 1626 році луцькі євреї отримали від польського короля Сигізмунда ІІІ Вази привілей на будівництво нової синагоги «такої самої як стара була» на місці старої,  що згоріла у 1617 році під час татарського набігу, з однією умовою: «побудувати оборонну башту». Саме тому, згодом виникла легенда про Малий замок, причиною чого стала вимога короля про оборонне призначення храму. Цікавим є той факт, що король Сигізмунд ІІІ змушений був двічі надавати привілей на будівництво синагоги. Сусідидомініканці всіляко перешкоджали будівництву, побоюючись, щоб висота синагоги не перевищила висоту костьолу. За існуючим тоді костьольним правом, синагоги не мали бути вищими за костьоли. Вважається, що будівництво синагоги профінансували кілька десятків заможних єврейських родин Луцька. Сума, витрачена на будівництво, сягала близько 14000 злотих.

Будівля синагоги була квадратною в плані, розміром 25х25 метрів і складалась із чотирьох основних частин: великої, квадратної в плані, молитовної зали для чоловіків, квадратної п’ятиярусної вежі та двох прибудов з півдня та заходу, де знаходились школа та молитовна зала для жінок. Висота молитовної зали, яка, до речі, зберіглася і була відновлена, дорівнювала 14 метрів. Молитовна зала мала розміри 14х16 метрів. Товщина стін - 1,5 метри. Дослідник архітектури Луцька Б. Колосок припускає, що оборонна вежа могла входити до одного з оборонних кілець тогочасного Луцька. Вежа мала висоту 17,4 метри і при ній був невеликий арсенал. Завершувалася будівля аттиком (стінка, що міститься над карнизом і завершує споруду) з кілевидними нішами та бійницями. Багато декорований інтерєр храму справляв враження. Стіни інтерєру по висоті були поділені на 3 яруси. Перший ярус утворювали входи до молитовної зали з інших приміщень. Другий ярус складався із декоративного фризу із нішами, ліпниною та написами з Тори. Третій ярус сформували по дві на кожній стіні арки та декоративна ліпнина над Аарон Ха-кодешем (шафа або ніша у головній залі синагоги, призначена для зберігання сувою Тори). Між собою яруси були розділені горизонтальними лініями, що тягнулися вздовж стін по периметру. Чотири хрестові склепіння спиралися на чотиристовпну біму (бімапідвищене місце в синагогах, на якому розміщується кафедра для читання Пятикнижжя і Пророків), розміром 3,6х3,6 метрів в плані. Різблені меблі, люстри, ханукії органічно доповнювали внутрішнє оздоблення храму. Б.Колосок у статті «Архітектура Луцька періоду барокко» наводить опис інтерєру молитовної зали: «Стіни прикрашались різнопрофільованими карнизами, такими ж, як на аттику, нішами рослинним та анімалістичним ліпним орнаментом, написами різних кольорів. Чудові мідяні свічники нюрнбергської роботи, що звисали зі стелі, багатоковані скрині, золотничі вироби, різьблені крісла та лави із стилізованими крилатими чудовиськами доповнювали розкішний і своєрідний інтерєр.

Синагога називалася Головною, оскільки навколо неї знаходилися інші синагоги, які у документах називалися молитовними школами. Їх було пять: Галицька, Кравецька, Несухоїжська, Бойкер, Асіра прибудована до Бейс-Медре. Поряд із Головною синагогою знаходилися: міква (невеликий бассейн «місце, де збирається вода») і шпиталь.

Під час ІІ світової війни на території Жидівщини нацисти створили одне з найбільших в Луцьку єврейських гетто. Територія гетто займала всю Жидівщину з прилеглими до неї територіями та Ринковий майдан. Єврейські помешкання були піддані погромам та пограбовані, а вязнів трьох єврейських гетто, близько 17000 осіб, всередині 1942 року вивезли за межі міста і розстріляли. Знищили майже всі єврейські будівлі. Під Головну синагогу заклали вибухівку, в результаті чого повністю було знищено двоповерхові приміщення синагоги, а також частково дах молитовної зали та аттик. Сильно постраждала сама молитовна зала. Оборонна вежа втратила лише свої верхні перекриття. Згідно опису 1946 року, добре збереглися біма та внутрішнє декорування стін.

 Після війни синагога майже 30 років повільно руйнувалася. Західна стіна будівлі була майже розібрана, підвали засипані сміттям, інтерєр позбавлений біми, ліпнини, декоративних елементів. А синагогу взагалі виключили із переліку памяток архітектури, що охороняються державою.

Початок 1970-х років означився драматичними подіями для колись величної споруди. Міська адміністрація вирішилазакласти вибухівку під єврейську руїну, щоб наочно провести навчання з цивільної оборони. Головний архітектор області Лев Полікарпович Санжаров, людина, якій належить ідея створення історико-архітектурного заповідника в Луцьку, і яка згодом зробить все можливе і неможливе для її втілення, за кілька днів до вибуху повідомляє про акцію Держбуд. Підрив забороняють. Проте, щоб зберегти цінну памятку архітектури, необхідно було розробити проект пристосування синагоги під спортивний комплекс «Динамо». Цим, протягом 1976-1977років, займається архітектор Ростислав Георгійович Метельницький. Вимушено швидкі темпи виконання робіт не дали можливості провести необхідні дослідження руїн. Остаточно був втрачений внутрішній поліхромний декор, всупереч проекту всю будівлю з вежею отинькували камяним тиньком. Не відновили фігурний гребінь над карнизом… Сам Ростислав Метельницький пише: «Архітектор (Р.Метельницький) намагався сховати добудову (спортивну залу) за історичним обємом синагоги, а зовнішній вигляд цього обєму максимально зберегти. Однак здійснити останнє повною мірою не вдалось, бо замовник без погодження з автором проекту («щоб було краще») всю будівлю вкрив камяним тиньком, навіть вежу, яку передбачалось для більшої інформативності залишити в цеглі…» Відновили, згадує автор, «знаменитий декоративний фриз на аттику. Але остаточно втрачено оздоблення стін колишнього молитовного залу, рельєфи і поліхромія котрого, хоч і з великими пошкодженнями фрагментарно все ще існувала…» 

Головний позитив, не зважаючи ні на що, полягає в тому, що руйнування споруди було припинено і  колишній синагозі повернули статус памятки архітектури. 30 травня 1995 року на стіні синагоги було встановлено памятний знак загиблим євреям Луцька. Виконаний Володимиром Яковцем виразний памятний знак гласить: «Головна синагога зведена за привілеєм короля Сигізмунда ІІІ стараннями багаточисельної єврейської громади міста Луцька на початку XVII ст. Осередок єврейської духовної освіти і культури на Волині. Визначна памятка архітектури середньовіччя, а також память про десятки тисяч євреїв Луцького гетто, знищених фашистами в 1942р.»

Корисні посилання

Міністерство Культури

 

Волинська ОДА